Господарський суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 серпня 2002 р.                                                                        Справа №5063/1-04

Суддя господарського суду N, розглянувши   у   відкритому   судовому   засіданні      у   місті   Харкові.   у приміщенні господарського суду

За участю представників сторін

Позивача - І. - дор.

Відповідача - Ж.- дор.

Третя особа - не з'явилась .

справу за позовом

ТОВ "Z" м. Харків

До ДПІ м. Харків, третя особа районне

відділення державного казначейства у м. Харкові

Про визнання другого податкового повідомлення недійсним

встановив

Позивач просить визнати недійсним друге податкову вимогу ДПІ у районі м. Харкова від 19.12.2001 р. №2/1452, зобов'язати відповідача відізвати податкову вимогу та зняти податкову заставу, стягнути з відповідача 10000 грн. моральної шкоди, 840 грн. матеріальної шкоди за послуги юридичної фірми.

Відповідач проти позову заперечує, вважає, що податкова вимога надіслана у відповідності до законодавства, вважає, що моральна шкода відсутня, відсутній зв'язок між його діями та витратами позивача на юридичну допомогу. У ході розгляду справи позивачем були заявлені додаткові позовні вимоги про визнання недійсним рішення ДПІ у районі м. Харків №75 від 27.03.2002 р.. Суд не прийняв ці доповнення до розгляду, т. я. розгляд цих вимог сумісний з позовними вимогами суперечить ст. 22 та ст. 58 ГПК України. Відсутні докази, що вимоги пов'язані з вимогами позову підставою виникнення або поданими доказами, відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі збільшити розмір позовних вимог, а не доповнювати позовні вимоги, окремими самостійними вимогами. Крім того, суд вважає необхідним відмітити, що не сплачено при подачі вимог державне мито.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін суд встановив, що відповідно до другої податкової вимоги від 19.12.2001 р. №2/1452 позивач повинен сплатити податок на додану вартість по вітчизняних товарах у сумі 1228,31 грн.(з них 108,31 грн. пені). У податковій вимозі позивач попереджається, що з 23.10.2001 р. усі його активи знаходяться у податковій заставі.

Матеріалами справи встановлено, що позивач мав розрахунковий рахунок в АКБ "Україна". По сумах боргу які вказані у другій податковій вимозі до банку позивачем були направлені платіжні вимоги до АКБ "Україна", котрі були проведені банком, кошти до бюджету не надійшли. Позивач вважає, що в зв'язку з наведеним він виконав всі вимоги по сплаті податків покладені на нього законодавством. Відповідач вважає, що т. я. кошти до бюджету не надійшли, у позивача є недоїмка котру він повинен сплатити.

Підставою для направлення податкової вимоги було виникнення у позивача боргу у зв'язку з несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання по ПДВ згідно рішення про застосування та стягнення штрафних санкцій,

Згідно п.п.5.3.1.ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами " № 2181-111 від 21.12.2000 р. (далі Закон) платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

У разі, якщо згідно Закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання - на протязі 10 календарних днів з дня отримання податкового повідомлення.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем передано до установи банку платіжні доручення на сплату ПДВ.

Підпунктом 16.5.1 ст.16 Закону передбачено, що за порушення строків зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених законодавством, з вини банку він несе відповідальність за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Підпунктом 16.5.2 ст. 16 Закону передбачено, що днем подання до установ банків платіжного доручення за всіма видами податкових платежів   вважається   день   його реєстрації у цих установах.

Тобто, вищевикладене свідчить, що формування та направлення другої податкової вимоги № 2/1452 від 19.12. 2001 р. позивачу відповідачем суперечить нормам чинного законодавства. Доводи позивача, що перша податкова вимога, на підставі якої була направлена друга податкова вимога, відізвана листом відповідача №22369/10/24-24 від 15.11.2001 р. суд не приймає, т. я. згаданий лист такої інформації не містить, цей лист містить дані про те, що податкова застава не застосована. Такі данні містить лист ДПІ № 11849/10/24-219 від 06.06.2002 р. . В зв'язку з чим, друга податкова вимога не може відповідати вимогам ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

У ході розгляду справи було встановлено, що друга податкова вимога визнана ДПІ такою, що помилково відправлена, про що свідчить згаданий вище лист. В зв'язку з чим, предмет спору про визнання другої податкової вимоги недійсним та зобов'язанні зняти податкову заставу ( в зв'язку з відкликанням податкової вимоги) є відсутнім, а провадження по справі підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Спір про відзив другої податкової вимоги не підвідомчім господарському суду тому в цієї частині провадження по справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України.

Стосовно вимог позивача про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного, позивач просить стягнути моральну шкоду в зв'язку з поширенням відомостей, що не відповідають дійсності. Розгляд цього питання у господарському суді не можливий без їх попереднього спростування, ці справи підлягають розгляду за умови вирішення питання про їх спростування у загальному суді або добровільно. Крім того не надано обґрунтованого розрахунку суми позову стосовно моральної шкоди ( правове та документальне обґрунтування розміру моральної шкоди). Відповідні докази (матеріали) були витребувані у позивача ухвалами суду, але позивач їх не надав, та не довів поважних причин не надання, в зв'язку з чим, в цієї частині позов необхідно залишити без розгляду відповідно п. 5 ст. 81 ГПК України. У позовних вимогах заявлена вимога про стягнення з відповідача 840 грн. шкоди в зв'язку з оплатою юридичної допомоги. Приймаючи рішення с приводу цього питання суд виходить з наступного, позивач не зважаючи на не одноразові вимоги суду у судовому засіданні та в ухвалах, не вказує, відповідно до якої саме норми закону необхідно провести стягнення цих коштів. ГПК України не передбачає, стягнення витрат на оплату юридичних послуг юридичній фірмі. Відповідно до позову та додаткових пояснень позивач вважає, що на цю суму відповідачем йому заподіяна матеріальна шкода. Для відшкодування шкоди відповідно ГК України, необхідно наявність протиправних дій, шкоди, та причинного зв'язку між протиправними діями та шкодою. Шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи. Судом ухвалами були витребувані докази в обґрунтування наведеного. Відповідно до ст. 33 ГПК України обов'язок доказування покладається на сторони. Але позивачем не надано жодного обґрунтування та доказу безпосереднього причинного зв'язку між діями відповідача  та   зверненням  до   юридичної  фірми, не надані докази необхідності такого звернення, відсутнє надання доказів того, що без такого звернення не був можливим захист інтересів позивача, тобто відсутні докази безпосередності причинного зв'язку та докази неминучості причинних наслідків, тобто шкоди. Крім того, відповідно до договору на юридичне обслуговування від 3 вересня 2001 р. та додатку до нього від 10 вересня 2001 р., юридична фірма здійснює крім послуг по підготовки позовів, такі послуги, як систематизація обліку та зберігання нормативних документів, аналіз судової практики, перевірку договорів та інше. Тобто послуги, які не пов'язані з предметом даного спору. В актах виконаних робіт по згаданому договору, які позивач надав як доказ вимушеної сплати коштів за юридичні послугу, не вказано, які саме послуги згідно договору виконані позивачем,.

В зв'язку з наведеним суд вважає, що позивач не довів безпосереднього причинного зв'язку між діями відповідача та шкодою, яка полягає в необхідності оплати юридичних послуг, не надав доказів того, що необхідність у юридичних послугах обумовлена діями відповідача, не довів та не вказав та не довів надання яких конкретно юридичних послуг обумовлено безпосередньо діями відповідача. Враховуючи наведене в цієї частині позов задоволенню не підлягає . .

Крім того, відповідно до позовних вимог, розглянутих судом, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито", позивач повинен був сплатити 85 грн. державного мита по немайновим вимогам пов'язаним з визнанням другої податкової вимоги недійсною, 85 грн. по вимозі про стягнення моральної шкоди та 51 грн. по вимозі про стягнення матеріальної шкоди, а разом 221 грн. Відповідно до оригіналів платіжних доручень проведених банком позивач сплатив 263,6 грн. відповідно до позову, в зв'язку з чим необхідно повернути зайво сплачену суму.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 33, 43, 49, п. 1 ст. 80, п. 1-1 ст. 80, п. 5 ст. 81 , ст.ст.82-85 ГПК України, суд -

вирішив

В частині стягнення матеріальної шкоди у позові відмовити.

В частині стягнення моральної шкоди позов залишити без розгляду.

В іншій частині провадження по справі припинити.

Стягнути з ДПІ у районі м. Харків на користь ТОВ "Z" 85 грн. судових витрат та 39,33 грн. судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили. Повернути ТОВ "Z" додаткові позовні вимоги від 26.06.2002 р. та матеріали до них на 3 аркушах.

Повернути ТОВ "Z" 42,6 грн. зайво сплаченого державного мита.